2015 року у видавництві «Апріорі» побачила світ ще одна цікава книга Марія Чумарної «Вишивання долі» – про потаємні коди української орнаментальної символіки, яка поглиблює тему космічного буття людини в потоках світлоносних енергій матеріального світу. Автор у цій книзі розкриває можливості впливу людини на долю, на здоров’я, власного тіла, благополуччя сім’ї і роду через повернення до джерел духовного знання наших предків. Книга містить розмаїття барв та форм вишиванок, зразки із центральних областей України, Полтавщини, Черкащини, Київщини, а також Волині, Буковини, Тернопільщини та Львівщини. Загалом, 56 зразків давньої техніки шитва, розроблені художницею і вишивальницею Вірою Чипурко.
«Сорочка – не лише частина нашого гардеробу, а певна закодована сукупність сорока божественних енергій, що творять довершену та гармонійну долю людини…Готова сорочка стає наче живою істотою, яка творить довкола себе особливий енергетичний контур, особливу ауру, що має гармонізуватися із тілом людини», – йдеться у книзі.
Марія Чумарна хоче, щоб люди зрозуміли, що одні і ті ж символи, з такою послідовністю використовувані в усіх видах орнаментального мистецтва (і не лише в Україні, а по всьому світі), не могли бути лише прикрасою побуту: вони мали велику оберігаючу і зцілюючу силу. Силу, яку повернути собі нині так важливо.
За словами Марії Чумарної, якщо людина усвідомлює значимість цих живих оберегів, уміє ними правильно користуватися, то її природна сила максимально розкривається, самореалізовується. Саме тому сорочку, як і рушники, називали вишиванням Долі. Бо людина здатна не лише приймати Божі дари, а й співтворити їх.
«Праукраїнці знали щось дуже глибинне і велике про потаємний зв’язок людини в її триєдиній природі зі своїм Творцем: фізичній, духовній і ментальній. Тому вся наша звичаєва культура закодувала цю прадавню мудрість. Бо уже при народженні дитини їй дарували символічну «сорочку» у вигляді чотирикутного відрізка білого полотна (полотно – від поля) і це полотно називалося крижмою (дорогою світла, благословенням чистотою любові). І «поле» новонародженої дитини мало бути чистим, готовим до ясного засіву долі», – зазначила пані Марія.
Вона розповіла, що коли почала працювати над книжкою «Код української вишивки», для неї важливо було найперше самій для себе зрозуміти, що таке код вишивки. За її словами, весь Всесвіт – це мова, структурна геометрія, про яку Платон говорив. «Якщо ми поглянемо на наші символи не лише у площинному зображенні, а спробуємо мисленно розгорнути їх під різними кутами зору, то відкриємо для себе, що всі мікроплощини наших узорів є відображенням кристалічних фігур, що всі вони співвідносяться між собою за законами так званої «золотої пропорції». Бо саме за цим законом гармонії буття наше око запрограмоване сприймати красу», – вважає Марія Чумарна.
За її словами, люди не бачать тих ліній, кристалів, які утворюються внаслідок дії звуку, кольору, наших вібрацій – це невидимий Всесвіт. Вишивка твориться саме за кодами невидимого космосу, вона захищає тіло в певних енергетичних точках. Тут треба розуміти, як працює магнітне поле, енергетичні центри. Тоді буде зрозуміло, чому вишивка закривається на зап’ясті, плечах (у місцях сили), руках.
«Символи вишиванок – як мереживо променів невидимого світла, що проникає у наше тіло через точки рунічного тайнопису: вони оповивають його своїм структурованим світлом, оберігають від проникнення руйнівних сил, гармонізують з іншими енергіями. До того ж, слід мати на увазі, що символи діють як безпосередньо на тіло (виворотною стороною) так і на зовнішній простір (лицевою). Недарма вишивальниці надавали великого значення «чистоті» шитва з обидвох сторін», – говорить Марія Чумарна.
Вона зазначає, що її з дитинства магнетизували геометричні вишивки, звертає увагу на руни, про які написала в книжці «Тайнопис вишивки», в якій вказала на наукове підгрунтя вишивки як рунічного тайнопису, як прамови, тобто домовного періоду людства. Пані Марія зазначила, що зараз готує перевидання цієї книжки.
Тепер вишиванка стала дуже модним і популярним одягом. Її виробництво переводять на комерційну основу. У зв’язку з цим Марія Чумарна відзначила, що як тільки ми починаємо щось бездумно відроджувати, але не входимо в зміст того, що відроджуємо, то ми це вбиваємо.
Вона пригадала, як на початку 90-х років почали відроджувати свято Купала, і тоді його повністю дискредитували, знівелювали, показавши повне нерозуміння того, що є в тайнописі цього свята.
«Старші жінки почали одягати віночки і бігати навколо вогню. Я тоді нагадала цим жінкам, які одягали віночки, що якусь чеську княгиню спалили на вогні за те, що вона в зрілому віці дозволила одягнути собі віночок. Проведення свята Купала в дитячому садочку чи школі є повним абсурдом. Потім подібна ситуація була з відродженням писанки. Якось я запитала жінку, чи вона розуміє значення символів, які виписує на писанці, а вона відповіла, що для неї має значення естетичний образ, а не ці символи. Це як одягнути, скажімо, якусь річ, де буде зображено ієрогліф незрозумілого значення», – розповіла дослідниця.
Марія Чумарна також зазначила, що перша руйнація писанки розпочалася, коли почали робити сувеніри. Вона застерігає всіх писанкарок: «Кажіть, що це великодні сувеніри, тому що люди не знають, що видуту писанку дарували мертвим».
Українська вишивка була поліфонічна – сім кольорів веселки мали бути присутні в одязі жінки, щоб її життя було гармонійним. За словами Марії Чумарної, коли почали відроджувати вишивку, було повне нерозуміння того, що вишивали. Вона зауважила, що є орнаменти для дітей, весільні, колористика, а у нас все перейшло в червоно-чорні кольори, хоча українська вишивка була багатоколірною, яскравою.
Вона наголосила, що тепер машинна вишивка не записує бозна-які думки вишивальниці, і це добре, бо немає цього особливого енергетичного впливу. «Колись кожна жінка відчувала сама своїм тілом вібрації і писала на вишивці своє послання. Це було здебільшого родове послання. Узори відшивалися в родині, з бабусиних сорочок. Тобто, це нанизувалася генетична пам’ять, на внуків, правнуків. Тоді були відчуття і знання. І ще дотепер є вишивальниці, які дуже добре розуміють, що вони вишивають. Особливо, орнамент на кшталт Світового Дерева, трикутник, ромб і квадрат, триквест, хрест, сварга тощо», – розповіла Марія Чумарна.
Зупиняється дослідниця також на символіці кольорів. Скажімо, біла вишивка свідчить про те, що людина сповивається у світло Боже. Щоправда, – зазначає Марія Чумарна, – зараз модними є також чорні сорочки, пішла мода вишивати маки дівчатам, а маки – це квітка забуття, її вишивали удовиці. Вона вважає, що нерозуміння символів призводить до того, що люди починають впливати на свою долю, кодувати її. Скажімо, чорне – це забуття, згортання. На похорон одягають чорне, щоб закрити себе від світу.
Дослідниця радить: «Якщо ви хочете створити на білому полотні найповнішу, найгармонійнішу «поему» любові – вишивайте білим по білому: ця вишивка має найтоншу енергетику. Як свідчив містик XVII ст. Сведенборг, у білому одягнуті найвищі ангели»...
